Україна— держава у Східній Європіта частково в Центральній Європі, у південно-західній частиніСхідноєвропейської рівнини. Площа становить 603 628 км². Найбільша за площею країна з тих, чия територія повністю лежить уЄвропі^[6], друга  на європейському континенті, якщо враховуватиРосію. Межує з Білоруссю на півночі, Польщею, Словаччиною таУгорщиною — на заході, Румунією та Молдовою — на південному заході, Росією на сході і північному сході. На півдні і південному сході омивається Чорним і Азовським морями.




На сучасній території України відомі поселення багатьох археологічних культур, починаючи з доби палеоліту — мустьєрської, гребениківської, кукрецької, трипільської, середньостогівської, ямної, бойових сокир, чорноліської тощо. В античні часи на території України виникли державні утворення скіфів, давньогрецьких колоністів, готів, але відправним пунктом української слов'янської державності й культури вважається Київська Русь 9—13 століття^[7]. Після монгольської навали її спадкоємцем стало Руське королівство13—14 століття^[7]. Воно було поглинуте сусідніми Литвою таПольщею, об'єднаними з 16 століття у федерацію Річ Посполита.Формування новітньої української нації активізувалося під часвизвольної війни 1648–1657 років під проводом Богдана Хмельницького проти Речі Посполитої^[7][8]. Результатом війни стало утворення в Подніпров'ї козацької держави. Через міжусобиці вона після 1667 р. опинилася розділеною між Польщею та Московським царством. У 18 столітті, після приєднання до Московії більшості українських земель, місцева автономія була поступово ліквідована царським урядом. Під час української революції початку 20 століттяна території України постало декілька національних держав:Українська Народна Республіка, Українська Держава,Західноукраїнська Народна Республіка, Кубанська Народна Республіка^[9] та інші. Але внаслідок поразки українських визвольних змагань 1917–1921 років і низки воєн ці держави були захоплені сусідами: Радянською Росією, Польщею, Румунією іЧехословаччиною. На російській території була створенабільшовицька Українська Радянська Соціалістична Республіка(УРСР), яка 1922 року увійшла до складу Радянського Союзу. Під час Другої світової війни до УРСР була приєднана Західна Україна, а1954 року — Крим. Сучасна держава Україна утворилася 24 серпня 1991 р. на основі УРСР в результаті розпаду Радянського Союзу, що скріплено результатом волевиявлення народу України 1 грудня 1991року.
                                                                            

Клімат

Територія України лежить у помірно континентальній області помірного кліматичного поясу із зростанням континентальності з північного заходу на південний схід. Південний берег Криму виділяється в окремий регіон субтропічного клімату. В Українських Карпатах і Кримських горах висота місцевості та експозиція схилів зумовлюють вертикальну зональність клімату.^[22]

Середньорічна температура повітря в Україні коливається від +11 °C… +13 °C на півдні до +5 °C… +7 °C на півночі. Пересічна середня температура найхолоднішого місяця (січня) змінюється від −7 °C… −8 °C на північному сході до 0 °C у степовому Криму і +2 °C… +4 °C на Південному узбережжі Криму. У найтеплішому місяці (липні) середньомісячна температура змінюється від +17 °C… +19 °C на півночі та північному заході країни до +22 °C… +23 °C у південних районах і +25 °C — на Південному узбережжі Криму.^[22]

Найнижча температура повітря на території України зафіксована 8 січня 1935 р. у Луганську. У результаті вторгнення повітряних течій з Арктики температура знизилася тут до −42 °C.^[23]

Основною закономірністю в розподілі опадів на території України є їх зменшення з півночі й північного заходу в напрямку на південь і південний схід. Найбільші річні суми опадів помічено в Українських Карпатах — 1500 мм (полонина Плай — 1663 мм) і Кримських горах (1000—1200 мм), найменші — на причорноморському узбережжі та на Присивашші (від 450—400 до 300 мм). На переважній частині території кількість опадів у середньому змінюється від 650—600 мм на заході до 450—400 мм на півдні й південному сході. Основна їх маса припадає на теплий період року, за винятком Південного берега Криму. Взимку опади бувають у вигляді снігу, майже на всій території країни; висота снігового покриву — 10-30 см, а в горах досягає 40 см.

Водойми

На території України протікає 63 119 річок і струмків загальною довжиною понад 206 тис. км, з них довжиною 10 км і більше — 3302^[24]. Більшість річок належить до басейну Чорного і Азовського морів і лише з 2-х % території води мають стік до Балтійського басейну (Сян і Західний Буг з їх притоками). Головні ріки —Дніпро, Сіверський Донець, Південний Буг, Дністер, Дунай. Озер в країні близько 20 тис., з них лише 43 мають площу 10 км² і більше^[25]. Найбільше озеро Українського Полісся — Світязь має площу 27,5 км². Більшу площу мають солонуваті озера лиманного походження — придунайські (Ялпуг — 149 км²), причорноморські (штучно опріснений Кундук (Сасик) — 204,8 км²), кримські (солоне озеро Сасик-Сиваш — 71 км²). В Україні споруджено 1157 водосховищ і 28,8 тис. ставків^[25]. Найбільші водосховища — на Дніпрі (Кременчуцьке,Каховське, Київське, Канівське). Найбільший лиман — Дністровський — 360 км².

Стародавність

Перші археоантропи на території сучасної України з'явилися в епоху ранньогопалеоліту, понад 900—800 тис. років тому^[29]. Люди сучасного типу — Homo sapiens (кроманьйонці) сформувалися у період верхнього палеоліту, понад 40—35 тис. років тому. Це були представники європеоїдної раси, мисливці-збирачі, що мали родову організацію. Одним із культових центрів кроманьйонців був природний останець Кам'яна Могила^[30]. Понад 10 тис. років тому відбулося танення льодовика, що сприяло збільшенню населення^[31]. Стабілізувався ландшафтний поділ України на лісову, лісостепову і степову зони, утворився близький до сучасного ґрунтовий покрив^[32]. Криза привласнювального господарства поступово змусила людей приступити до відтворювальних форм:рільництва і скотарства. З появою кераміки наступив неоліт, який на території сучасної України тривав з VII до V—III тис. до н. е.^[33]

Стародавнє місто Херсонес Таврійський і його Хора

З кінця 5 до початку 3 тисячоліття до Р. Х. в Україні тривала доба енеоліту. Стала виразнішою господарча спеціалізація за природно-кліматичними зонами: скотарство у степу, хліборобство у лісостепу і мисливство у лісовій смузі. Центральною археологічною культурою на території України енеолітичного періоду була Трипільська культура (4000—2100 рр. до Р. Х.), носії якої були першими, хто на землях сучасної України досяг значних успіхів у розвитку економіки, технологій, освоєнні нових земель — створили поселення-протоміста, зразки монументальної архітектури та вжиткового мистецтва, знакові системи, закарбовану в матеріальних пам'ятниках міфологію, складні суспільні структури^[34]. Занепад Трипільської культури позначився консолідацією скотарів і появою Ямної культури (2800—2300 рр. до Р. Х.) бронзового віку, у носіях якої вчені вбачають аріїв-індоєвропейців^[35]. Вони охоплювали територію від Криму до Київського Полісся. На базі цієї культури у Південно-Східній Україні постає Катакомбна культура (2300—1300 рр. до н. е.), носії якої перебували у контактах з хліборобською культурою шнуркової кераміки (2300—1700 рр. до Р. Х.), що займала територію Північно-Західної України^[36]. Катакомбну культуру заступила Зрубна культура (1700—1300 рр. до Р. Х.), яка асоціюється з іраномовними племенами скотарів, а культуру шнуркової кераміки на теренах України витіснила Тшинецька культура(1700—1200 рр. до Р. Х.), яку пов'язують із праслов'янсько-балтською спільністю хліборобів^[37]. На XII—X століття до Р. Х. територія України залишалася розділеною між різними культурними спільнотами. Північні ліси на заході займали праслов'яни, а на сході — прафіноугри; у лісостепу мешкали фрако-іллірійські, а у степу — північноіранські племена.

У Х ст. до Р. Х. на території України з'являються кочові племена кіммерійців. Їх витіснили скіфи (VII—III ст. до Р. Х.) які створили одну з наймогутніших держав того часу. У III ст. до Р. Х. на зміну скіфам приходять сармати. Цей союз споріднених племен проіснував до IV ст. н. е, коли їх витіснили гуни, які згодом дали поштовх до великого переселення народів. Паралельно з цими племенами починаючи з VII ст. до Р. Х. греки засновують в Північному Причорномор'ї свої міста-колонії: Тір, Ольвію, Пантікапей, Херсонес, а пізніше й Боспорську державу.

Війна на сході України

Конфронтація насильства в регіоні розпочалася в середині квітня 2014 року, коли озброєні групи проросійських активістів почали захоплювати адмінбудівлі та відділки міліції у містах Донбасу (зокрема, у Слов'янську^[87], Артемівськута Краматорську). Українська влада у відповідь заявила про проведення Антитерористичної операції із залученням Збройних сил^[88]. Поступово протистояння переросло у масштабний воєнний конфлікт.

Масові захоплення адмінбудівель у Донецькій області були спровоковані силами розвідувально-диверсійних підрозділів збройних сил Російської Федерації^[89], коли російські диверсанти, відкрито застосовуючи зброю, зайняли уСлов'янську та Красному Лимані Донецької області ряд державних установ і будинки силових структур. Вони не тільки постачали зброю, а і безпосередньо допомагали сепаратистам в розхитуванні ситуації^[89][90].

Російська влада неодноразово заявляла про своє несприйняття Антитерористичної операції і вимагала її припинення та початку переговорів з бойовиками^[91].

Незважаючи на численні докази присутності російських військ на території України, офіційно Росія не визнає факту свого вторгнення в Україну, відтак з українського боку війна розглядається як неоголошена^[92]. Ряд українських політиків називають війну на сході України «гібридною війною» Росії проти України^{[93][94][95][96]}.

Від середини липня 2014 року Збройні сили Російської Федерації почали брати пряму участь у бойових діях проти Збройних сил України. Підрозділи Збройних сил Росії діють як з території РосійПетро Порошенко, чинний президент України (з 7 червня 2014 року)

Запорі́жжя — місто в Україні, адміністративний центр Запорізької області.

Розташоване на головній воднотранспортній магістралі — річціДніпро, у місці її перетину транспортно-комунікаційними коридорами, що з'єднують південь України з центром Росії, Донбас ізКриворіжжям і Закарпаттям.

Разом із навколишніми поселеннями утворює Запорізьку агломерацію. Є одним з найбільших адміністративних, індустріальних та культурних центрів півдня України.

Річковий порт і важливий транзитний залізничний вузол.

Четвертий за величиною індустріальний центр України з розвиненим машинобудуванням, чорною та кольоровою металургією, хімічною та будівельною промисловістю.

Відповідно до Зведеної схеми районного планування України, Запоріжжя займає важливе місце в регіональній системі розселення і виконує функції обласного, міжнародного і районного центрів, кожний з який має свою зону міжселищного обслуговування. Отак, у зоні впливу Запоріжжя як обласного центра на території 2690 тис. га розташовано 14 міст, 23 селища міського типу, значна кількість сіл і мешкає понад 2 млн осіб. Очолювана Запоріжжям міжрайонна система розселення (приміська зона), вирізняється високим рівнем виробничо-господарського освоєння території, високою цінністю сільськогосподарських земель і природного середовища.

Приміська зона охоплює Запорізький, Вільнянський, Оріхівський,Василівський і Кам'янсько-Дніпровський адміністративні райониЗапорізької області, загальна площа яких становить 760 тис. га. Тут розташовано 5 міст, 6 селищ міського типу і близько 300 сільських населених пунктів. Загальна чисельність населення становить близько 315 тис. осіб.

Особливістю міста Запоріжжя є те, що в ньому зосереджено близько 65 % продуктивних потужностей області і близько 43 % населення області.

.